БЛАГОСЛОВИ ТОЙ ДЕНЬ І ЧАС,

КОЛИ ПРОСЛАЛАСЬ КИЛИМАМИ

ЗЕМЛЯ, ЯКУ СХОДИВ ТАРАС

МАЛИМИ БОСИМИ НОГАМИ…»

 

 

Свою Україну любіть. Любіть її… Во врем’я люте. В останню тяжкую минуту За неї Господа моліть. "Чи ми ще зійдемося знову"

Спадок, який створив Тарас Шевченко понад 2 століття тому, став джерелом натхнення для багатьох сучасних митців. Завдяки креативному підходу та свіжому погляду, безліч текстів, образів, картин Кобзаря отримали друге життя у 21 столітті. Тому 208 -й день народження Шевченка – це привід не лише вшанувати пам'ять великого Кобзаря, але і згадати творчість, яка не втрачає своєї актуальності у наші дні.

 

Ймовірно, що і сам поет навряд чи міг уявити, що через двісті років він стане сучасним кумиром, по всьому світу тисячі українців вшановуватимуть його пам'ять, а його твори лунатимуть по-новому.

Слід не забувати, що Тарас Шевченко був відомий не лише як поет, але і як талановитий художник. Його спадщина складається з пейзажів, графічних робіт, автопортретів, офортів та налічує понад тисячу мистецьких творів. Тому про Вшанування на Батьківщині Найпершим увічненням пам’яті Т. Г. Шевченка на його рідній землі – Черкащині – після смерті стало облаштування у 1861 році могили на вершині Чернечої гори поблизу Канева – у місці, яке відповідало шевченківському «Заповіту». Григорій Честахівський – давній товариш Шевченка й один із організаторів його поховання саме на Чернечій горі над Дніпром – після похорону залишився в Каневі, щоб насипати над прахом поета високу могилу. Канівчани й жителі навколишніх сіл два місяці пеленами, хустинами, торбинками й кошиками носили землю з ближніх урвищ-ярів на могилу Тараса, обкладали її камінням. Поступово над місцем поховання Шевченка виріс пагорб у кілька метрів заввишки. На могилі встановили великий дубовий хрест. Однак він з часом підгнив і впав. Вирішили на народні пожертви встановити на могилі новий, уже чавунний хрест. У червні 1883 року Варфоломій Шевченко подав до канівської міської управи прохання: «Шануючи пам’ять покійного мого брата… я наважився поставити на могилі новий хрест, обгородивши могилу гратами, а поблизу неї збудувати хату для сторожа». Та влада всіляко зволікала з дозволом. Одна з причин – через легенди про те, що Тарас живий, а в могилі нібито лежать свячені ножі, які чекають слушної години, щоб із ними селяни пішли на поміщиків. І навіть коли виготовлений хрест і металеву огорожу вже мали встановлювати на могилі, київський генерал-губернатор наклав на хрест арешт, бо на ньому була табличка зі словами Шевченка: Свою Україну любіть; Любіть її во время люте, В останню, тяжкую минуту За неї Господа моліть. І лише після того, як шевченківські рядки були вилучені, влітку 1884 року (через 23 роки після смерті поета) на Тарасовій горі було нарешті встановили монументальний чавунний пам’ятник-хрест (проект академіка архітектури В. Сичугова). Тоді ж упорядкували могилу і за народні кошти збудували перший народний музей Кобзаря – «Тарасову світлицю».

Борітеся – поборете, Вам бог помагає! За вас правда, за вас     сила І воля святая!